Думками навиворіт в голові у психолога

Я люблю споглядати, як між собою спілкуються мої субособистості. Інколи це просто смішно, а інколи - в контексті психології - це й ще дуже корисно. Наприклад, як нещодавно, під час першого дня навчання по програмі «Турбота про психічне здоров’я дітей та молоді (з основами КПТ). 

Отже, діючі особи:

Внутрішня дитина

Батьківська фігура (яка наслідує моїх власних батьків)

Психолог

Здорова психіка 

Розпочинається семінар. 

Психолог (розкладає на столі зошит для записів, пенал, підключає техніку, повторює текст привітання-знайомства. Трохи нервується): здається, я зараз переживаю ефект Данінга-Крюгера та синдром самозванця.

Здорова психіка: ти нервуєшся, бо ситуація малознайома. Після сьогоднішнього семінару це мине. Все нормально, ти в безпеці.

Психолог: дякую! Ти завжди мене підтримуєш, це дуже цінно для мене.

Здорова психіка: я завжди з тобою, ти ж знаєш. Піду підготую мозок до роботи, поки ти тут з усіма познайомишся. І пам’ятай: ти розумна, швидко всьому вчишся, турботлива, емпатична. Ти буквально створена для цієї роботи!

Психолог (заспокоюється, починає глибоко дихати, медитує): так, я створена для цієї роботи, я створена для цієї роботи…

Здорова психіка перемикає свою увагу на розподіл гормонів та нейромедіаторів, аби підготувати мозок до роботи.

Внутрішня дитина: о, кольорові олівці!

Психолог: помалюй ось тут котиків і будь чемною, не відволікай мою увагу, добре?

Внутрішня дитина малює котиків.

Починається презентація. 

Психолог: зара мені треба дещо записати, а потім ти знову помалюєш. (пише за лектором)

Внутрішня дитина нудиться і тому починає дослуховуватися до того, що каже лектор: о, а в мене є така травма. І така! І ось ця також є! (починає ридати)

З’являється Батьківська фігура. Починає соромити дитину: ти заважаєш Психологу! Ти що не бачиш, вона працює! Ану негайно заспокойся і йди звідси!

Дитина до Батьківської фігури (кричить): я не хочу тебе бачити! Йди геть! Ти - погана! ПОГАНА!!! (впадає в істерику)

Психолог (сам до себе): добре, що ці двоє зара сваряться, буду на них практикуватися. Звертає увагу на Батьківську фігуру: я розумію, що ти хочеш мені допомогти. Але дитина насправді мені тут потрібна, вона допомагає зрозуміти, що переживають інші діти, коли батьки поводяться з ними не найкращим чином. До речі, якщо ти залишишся і представлятимеш голос батьків, це також піде мені на користь.

Батьківська фігура (трохи ніяковіє,через те, що Дитина кричить на неї перед Психологом, але сповнюється відчуттям власної важливості): добре, я залишуся і допоможу тобі.

Психолог до Дитини: я розумію, що тобі боляче згадувати, як з тобою поводилися. Але зара ти в безпеці. Іди но сюди, я тебе обійму, ось тобі олівчики, намалюй квітку, все добре, ти в безпеці. 

Дитина заспокоюється і малює квіточки.

Батьківська фігура дослухається до слів лектора і починає потроху переливатися усім спектром емоцій, від сорому і огиди до себе,  до злості на лектора та ненависті до всесвітньої несправедливості.

Психолог відволікається від слів лектора і звертає увагу на Батьківську фігуру: я бачу, як тобі важко все це чути. Ти, мабуть, думаєш, що ці слова не справедливі, адже ти не мала вибору, ти така, яка є, тому що такими були наші батьки, а вони були такими, тому що такими були їх батьки і життєві обставини, в яких вони зростали.

Батьківська фігура ховає обличчя на  плечі Психолога і починає ридати. 

Психолог однією рукою притримує дитину, яка малює квіточки та з під лоба поглядає на Батьківську фігуру. Іншою рукою гладить по спині Батьківську фігуру і продовжує її заспокоювати: але ж ти можеш змінитися! Я ж тобі розповідала - мозок пластичний і змінюється під дією нової інформації. Пам’ятаєш книги, що ми читали цього тижня? Ти ж вивчила з них декілька вправ, єгеж? І я навіть спостерігала, як ти їх застосовувала на практиці! В тебе добре виходить. Хочеш, ми їх перечитаємо і вивчимо нові вправи звідти?

Батьківська фігура киває: і оту третю книжку теж прочитаємо.

Психолог: ми її усі втрьох почитаємо і обговоримо. Ти, я і Дитина.

Батьківська фігура і Дитина синхронно кивають.

Психолог знову до Батьківської фігури, яка все ще трохи рюмсає: ти ж чула лектора, вона сказала, що не буває поганих батьків, є недосвідчені, яким бракує знань та навичок доброго батьківства. Ти не погана. І ти можеш змінитися, стати кращою, такою, як би тобі хотілося. Ти ж хочеш змінитися?

Батьківська фігура знову киває, тепер вже повністю заспокоєна. Її надихає перспектива змін. Вона навіть обережно гладить по голові Дитину. Дитина робить круглі очі і ронить олівці. 

Психолог не дихає, намагаючись не заважати Дитині та Батьківській фігурі встановлювати контакт.

Батьківська фігура до Дитини: які в тебе гарні котики і квіточки!

Дитина (трохи насторожено): так, вони в мене добре вийшли…

З'являється Здорова психіка і звертається до психолога: не турбуйся, презентацію вже скинули в чат, зможеш подивитися, коли ці двоє тебе відпустять. 

Психолог робить вдячний вираз обличчя.

Завіса.

Поради для тих, хто лікується: як уникнути хаосу в графіку прийому ліків

 

 #життяпродовжується

Ввирішила поділитися своїми новими навичками 💪: як боротися з хворобами, якщо вони раптом нахлинули одночасно. 

Сьогодні розповім, як можна використовувати Google Календар і таймер на смартфоні (і не тільки), щоб допомогти собі в лікуванні хвороб.

Коли у мене знизився імунітет і загострилися всі хронічні захворювання, мені довелося приймати дуже багато різних препаратів. Їх було стільки, що я не могла ані вмістити їх усі в таблетницю, ані запам'ятати всі правила прийому.

Деякі ліки потрібно було приймати тільки ввечорі, інші — тільки вранці, треті — за 40 хвилин до їжі, а ще інші — строго через 15 хвилин після їжі. Частину препаратів не можна було приймати одночасно, і так далі.

До того ж один із курсів сильно впливав на когнітивні здібності, включаючи пам’ять.

Тому для прийому ліків за графіком я використовувала Google Календар і таймер.

Google Календар 📅

• Доступний на всіх пристроях.
• Нагадування. Інформує про час прийому ліків за допомогою звуку, спливаючого повідомлення та вібрації на фітнес-браслеті.
• Один раз налаштувала — і до кінця курсу. Заносите весь курс лікування в календар і точно знаєте, коли та як довго ще приймати ліки.
• Циклічність. Дозволяє налаштовувати повторювані курси, наприклад, якщо таблетки треба приймати двічі на рік.
• Приховування. Легко приховати календар із лікуванням, щоб зосередитися на інших задачах, і так само просто повернути його.
• Спільний доступ. Якщо ви наймаєте доглядальницю для родича, можна надати доступ до календаря, щоб і ви, і доглядальниця, і пацієнт бачили графік лікування.
• Узгодження з лікарями. Можна показати лікарю призначення, щоб він скоригував своє під загальну картину (деякі препарати несумісні).
• Планування прийомів. У календарі можна вказувати заплановані візити до лікаря або час щорічного профогляду. Використовуйте кольори для розрізнення: прийом ліків, візити до лікаря, профілактичні огляди.
• Вкладені файли. До візиту можна прикріпити результати аналізів або їхні фото, щоб не забути.
• Питання до лікаря. У спеціальному полі записуйте питання, які плануєте задати, або реакції на препарати.
• Нагадування про покупку. Якщо курс дорогий і ви купуєте ліки частинами, створіть нагадування про необхідність докупити препарат.

Таймер ⏱️

Як використовувати:

• Точний проміжок. Коли потрібно приймати препарат через рівні проміжки часу, наприклад, кожні 2 години.
• Прийом до або після їжі. Наприклад, після прийому ліків треба поїсти через 15 хвилин. Встановіть таймер і чекайте сигналу.

Кожного разу, повертаючись із лікарні з рекомендаціями лікарів, я сідала за ноутбук, відкривала Google Календар, інструкції до ліків і складала свій графік лікування.

Не хворійте! А якщо захворіли — не падайте духом. Те, що здається непереборним, часто виявляється цілком посильним і прийнятним, якщо грамотно підійти до процесу лікування. 

"Мама чи подруга? Як знайти баланс у стосунках з дітьми"

Чому дружба з дітьми може бути помилкою?

У дитинстві я часто заздрила подругам, які казали: "Ми з мамою – найкращі подруги!". Але моя мама була іншою.  Тому я вирішила діяти інакше зі своїми дітьми. І я намагалася бути другом для свого старшого сина. Наприклад, я намагалася розділяти з ним його інтереси, бути "своєю", в тренді, обговорювати теми, які його цікавлять і, що найгірше, бути йому рівною. Наші стосунки базувалися на панібратстві.  Проте, коли йому виповнилося 15 років, я зрозуміла свою помилку. Саме тоді я почала використовувати фразу: "Я тобі мати, а не подруга". І з часом наші стосунки нормалізувалися.

Як я змінила свій підхід

Звичайно, сама лише фраза не вирішила всіх проблем. Я переглянула свою поведінку, змінила підхід до спілкування, припинила ганятися за підлітковими трендами, згадала про власні потреби та інтереси.  З молодшим сином я вже не повторила цієї помилки. Ми спілкуємося, проводимо час разом, ділимося переживаннями, але тепер він чітко знає: я — доросла, а моя думка — це досвід і відповідальність. Відсутність панібратства створила основу для здорової ієрархії, в якій є місце для думок і побажань дітей, але остаточні рішення приймають батьки. Як дорослі.

Рівень розвитку батьків відрізняється від рівня їх дітей. І батьки не повинні "спускатися" до рівня дітей, аби здобути їхню повагу чи довіру. Відновлення ієрархії у стосунках дозволило моєму старшому сину знову звертатися до мене за порадою. Він побачив, що мама — це той, хто завжди вислухає, надасть підтримку та допоможе знайти рішення. Це повернуло довіру до моїх слів і рішень, а також зміцнило нашу емоційну близькість. Адже він знає: мама — це хтось, на кого можна покластися. І жоден друг (в дитинстві, не в дорослому віці) не може зайняти цього місця.

Чому ієрархія потрібна дітям

Діти потребують ієрархії так само, як і меж. Вона створює безпечне середовище. Якщо мама і тато  є дорослими, відповідальними авторитетами, то дитина почувається захищеною. Крім того, батьки — це приклад, маячок для розвитку. Діти прагнуть рівнятися на них чи, навіть, перевершити, аби довести свою значущість. Рання дружба з дітьми позбавляє їх цієї опори (немає на кого рівнятися, бо батьки і так рівні).

У родині дружні відносини — це більше, ніж дружба. Вони базуються на довірі, любові, взаємоповазі й підтримці. Це проявляється у щоденних дрібницях: як батьки слухають дітей, як відповідають на їхні запитання, як підтримують у складні моменти чи радіють за успіхи. Це спільні вечері, розмови перед сном, увага до потреб одне одного. Родина — це місце, де кожен може бути собою, але водночас відчувати, що його люблять і підтримують. Але важливо розрізняти ці поняття. Дружба — це партнерство, яке передбачає певну рівність та дистанцію. Родинні ж стосунки є глибшими і багатограннішими.

Довіра й відокремлення: етапи дорослішання

До 12-13 років у нормальній сім'ї довіра до батьків — це основа. Але потім настає етап відокремлення, "відпочкування". Формула "я — не вони" є важливою частиною дорослішання дитини. Батькам буває важко це прийняти. Я теж іноді ловлю себе на спробах "бути ближчою", але розумію: важливо дати дітям простір, де вони здобудуть власний досвід, знайдуть однодумців, вибудують щось своє.

Через етап заперечення та відокремлення підлітки повертаються до родини з новим досвідом. Наприклад, вони можуть поділитися знаннями, здобутими у школі чи університеті, власними досягненнями у спорті чи творчості, або навіть переживаннями і труднощами, які допомогли їм краще зрозуміти себе. Цей новий досвід не лише зближує, але й збагачує відносини між батьками і дітьми.  Цей досвід стає фундаментом для їхнього подальшого життя. Він допомагає створити власну сім'ю, знайти баланс між родиною й дружбою та збудувати гармонійні відносини.

Коли дружба стає можливою

Після 20+ років, коли в дітей зникає конкуренція з батьками, коли вони самі здобули досвід і впевненість у собі, виникає платформа для справжньої дружби. Це не означає, що мама стає єдиною найкращою подругою, або тато - найкращим єдиним другом. Але така дружба, базована на повазі та розумінні, може тривати роками й розвивати відносини між поколіннями. Збагачувати усіх: і батьків і дітей.

Зараз моя мама є для мене подругою. Ми маємо багато спільних тем: обговорюємо новини, плани на майбутнє, навіть рецепти нових страв. Часто разом вирішуємо життєві питання, наприклад, як краще організувати побут чи впоратися зі стресом. Підтримуємо одна одну у складні моменти й цінуємо наші відносини, які зараз більше схожі на партнерство, ніж на традиційні стосунки "мати-дочка". Та водночас у мене є й інші подруги. І це нормально.

Оливер Сакс "Человек, который принял жену за шляпу и другие истории из врачебной практики". Отзыв

Книга невролога и нейропсихолога Оливера Сакса  "Человек, который принял жену за шляпу и другие истории из врачебной практики" вызвала во мне бурю эмоций и оставила в душе неизгладимое впечатление. 

На протяжении всей книги, я то восклицала "Офигеть!", то плакала, то впадала в глубокую экзистенциальную задумчивость.

Книга не легкая. Потому что не могут быть легкими истории о тяжелых, часто безнадежных утратах тех или иных функций мозга. Но в ней столько глубины, столько уважения к личности, столько искреннего сопереживания и внимания, что становится и светло и больно от слияния с автором.

 "Ты вошла в мое сержце

и сломала все ребра

чтобы сделать мое сердце большим"

У этой книги очень сильный голос автора. И для меня как эмпата, это было и наслаждением и болью, я буквально сливалась с его эмоциями, размышлениями и переживаниями. Но вместе с этим слиянием и болью я обрела и умиротворение. Как бы ни была сложна моя жизнь сейчас, как бы ни пугала меня болезнь, я остаюсь личностью, у меня есть то, что дорого моему сердцу: близкие люди, музыка, книги, сад. Все то, что дает человеку опору в самые сложные времена. Пример пациентов Сакса это показывает наглядно.

Эта книга не подойдет молодым и здоровым. Она для тех, чьи близкие страдают от различных нарушений в работе мозга, а также для тех, кто сам имеет нарушения в работе мозга и ищет опору, чтобы бороться за себя. Она безусловно необходима нейропсихологам и психологам-консультантам, поскольку обучает видеть за нарушениями - человека, личность. И таким как я - тем, кто борется с болезнью, не имеющей отношения к мозгу, но отнимающей привычный образ жизни, силы и веру в себя - она тоже поможет. Прежде всего, осознанием, что не так все и плохо. А затем - пониманием, чем стоит наполнить свою жизнь, чтобы справляться с болезнью было легче.

#аудиокниги #чтопослушатьпсихологу #психология