Камінг-аут: я трохи дислексик і дисграфік

Якщо ваша дитина має труднощі з читанням або письмом, це не означає, що вона лінива, неуважна чи не здатна до навчання. Часто за цим стоять особливості роботи мозку, зокрема дислексія та дисграфія, які можуть супроводжувати розлад дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ).

Що таке дислексія та дисграфія?

Дислексія – це специфічне порушення читання, коли дитина плутає літери, переставляє склади або має труднощі із розумінням тексту.
Дисграфія – це порушення письма, яке проявляється в пропусканні або додаванні зайвих літер, неправильному написанні слів, змішуванні звуків тощо.
РДУГ (розлад дефіциту уваги та гіперактивності) – це нейророзвитковий розлад, що супроводжується труднощами з концентрацією, імпульсивністю та підвищеною активністю.

Мій досвід

Коли я була дитиною, ані про РДУГ, ані про дислексію, ані про дисграфію нічого не було відомо моїм батькам та вчителям. Тому мені часто доводилося переписувати домашні завдання. І по кілька разів читати один і той же параграф, бо я не розуміла написане.
В дорослому віці, коли я отримала освіту психолога і з'ясувала, що маю РДУГ, мені стали зрозумілі деякі "особливості" сприйняття інформації моїм мозком. Наприклад, у моєму випадку дислексія значно посилюється при стресі та втомі, а дисграфія – при поспіху під час написання або друкування.

Я навіть розрізняю рівні  стресу саме через сприйняття тексту. 

1. Якщо неправильно читаю лише окремі слова, дивуюся несподіваним значенням і сміюся - це початковий рівень стресу.
2. Якщо читаю деякі слова неправильно, але не дивуюся, а злюся - значить це вже середній рівень втоми та стресу.
3. Коли ж читаю багато слів неправильно, не розумію текст – мені час відпочити.

Проте ані РДУГ, ані дислексія та дисграфія  не завадили мені здобути три вищі освіти, працювати там, де мені було цікаво і будувати професійну кар'єру.
Саме тому я завжди наголошую: не сваріть своїх дітей за труднощі в читанні та письмі. Це не їхня "вина", це просто особливість, з якою можна і треба працювати.

Як батьки можуть допомогти дитині з РДУГ + дислексією чи дисграфією?

🔹 Будьте терплячими. Дитина не робить помилки навмисно. Покажіть, що ви підтримуєте її, а не критикуєте. Не підганяйте її, це лише погіршить ситуацію.
🔹 Створіть сприятливе середовище. Зменшіть фактори, що відволікають, забезпечте зручне місце для навчання.
🔹 Робіть паузи. Дітям із РДУГ важко довго зосереджуватися, тому навчання має бути поділене на короткі блоки.
🔹 Використовуйте мультимодальні методи. Аудіокниги, тактильні вправи, інтерактивні додатки допоможуть дитині краще засвоювати інформацію.
🔹 Не примушуйте переписувати багато разів. Це лише посилює стрес. Краще використовуйте ручки "пиши-стирай" (я сама ними зараз користуюся і просто в захваті від них). 
🔹 Зверніться до логопеда  або нейропсихолога, вони допоможуть розробити ефективні стратегії підтримки.

Головне – не робити з цього трагедію. Люди з дислексією, дисграфією та РДУГ можуть бути надзвичайно талановитими, творчими й досягати великих успіхів. Важливо підтримувати дитину й допомагати їй знаходити свої сильні сторони. Навчання в школі - це лише частина життя. Дбайте про гарні стосунки з дітьми, вони важливіші за оцінки і триватимуть набагато довше.

"Мама чи подруга? Як знайти баланс у стосунках з дітьми"

Чому дружба з дітьми може бути помилкою?

У дитинстві я часто заздрила подругам, які казали: "Ми з мамою – найкращі подруги!". Але моя мама була іншою.  Тому я вирішила діяти інакше зі своїми дітьми. І я намагалася бути другом для свого старшого сина. Наприклад, я намагалася розділяти з ним його інтереси, бути "своєю", в тренді, обговорювати теми, які його цікавлять і, що найгірше, бути йому рівною. Наші стосунки базувалися на панібратстві.  Проте, коли йому виповнилося 15 років, я зрозуміла свою помилку. Саме тоді я почала використовувати фразу: "Я тобі мати, а не подруга". І з часом наші стосунки нормалізувалися.

Як я змінила свій підхід

Звичайно, сама лише фраза не вирішила всіх проблем. Я переглянула свою поведінку, змінила підхід до спілкування, припинила ганятися за підлітковими трендами, згадала про власні потреби та інтереси.  З молодшим сином я вже не повторила цієї помилки. Ми спілкуємося, проводимо час разом, ділимося переживаннями, але тепер він чітко знає: я — доросла, а моя думка — це досвід і відповідальність. Відсутність панібратства створила основу для здорової ієрархії, в якій є місце для думок і побажань дітей, але остаточні рішення приймають батьки. Як дорослі.

Рівень розвитку батьків відрізняється від рівня їх дітей. І батьки не повинні "спускатися" до рівня дітей, аби здобути їхню повагу чи довіру. Відновлення ієрархії у стосунках дозволило моєму старшому сину знову звертатися до мене за порадою. Він побачив, що мама — це той, хто завжди вислухає, надасть підтримку та допоможе знайти рішення. Це повернуло довіру до моїх слів і рішень, а також зміцнило нашу емоційну близькість. Адже він знає: мама — це хтось, на кого можна покластися. І жоден друг (в дитинстві, не в дорослому віці) не може зайняти цього місця.

Чому ієрархія потрібна дітям

Діти потребують ієрархії так само, як і меж. Вона створює безпечне середовище. Якщо мама і тато  є дорослими, відповідальними авторитетами, то дитина почувається захищеною. Крім того, батьки — це приклад, маячок для розвитку. Діти прагнуть рівнятися на них чи, навіть, перевершити, аби довести свою значущість. Рання дружба з дітьми позбавляє їх цієї опори (немає на кого рівнятися, бо батьки і так рівні).

У родині дружні відносини — це більше, ніж дружба. Вони базуються на довірі, любові, взаємоповазі й підтримці. Це проявляється у щоденних дрібницях: як батьки слухають дітей, як відповідають на їхні запитання, як підтримують у складні моменти чи радіють за успіхи. Це спільні вечері, розмови перед сном, увага до потреб одне одного. Родина — це місце, де кожен може бути собою, але водночас відчувати, що його люблять і підтримують. Але важливо розрізняти ці поняття. Дружба — це партнерство, яке передбачає певну рівність та дистанцію. Родинні ж стосунки є глибшими і багатограннішими.

Довіра й відокремлення: етапи дорослішання

До 12-13 років у нормальній сім'ї довіра до батьків — це основа. Але потім настає етап відокремлення, "відпочкування". Формула "я — не вони" є важливою частиною дорослішання дитини. Батькам буває важко це прийняти. Я теж іноді ловлю себе на спробах "бути ближчою", але розумію: важливо дати дітям простір, де вони здобудуть власний досвід, знайдуть однодумців, вибудують щось своє.

Через етап заперечення та відокремлення підлітки повертаються до родини з новим досвідом. Наприклад, вони можуть поділитися знаннями, здобутими у школі чи університеті, власними досягненнями у спорті чи творчості, або навіть переживаннями і труднощами, які допомогли їм краще зрозуміти себе. Цей новий досвід не лише зближує, але й збагачує відносини між батьками і дітьми.  Цей досвід стає фундаментом для їхнього подальшого життя. Він допомагає створити власну сім'ю, знайти баланс між родиною й дружбою та збудувати гармонійні відносини.

Коли дружба стає можливою

Після 20+ років, коли в дітей зникає конкуренція з батьками, коли вони самі здобули досвід і впевненість у собі, виникає платформа для справжньої дружби. Це не означає, що мама стає єдиною найкращою подругою, або тато - найкращим єдиним другом. Але така дружба, базована на повазі та розумінні, може тривати роками й розвивати відносини між поколіннями. Збагачувати усіх: і батьків і дітей.

Зараз моя мама є для мене подругою. Ми маємо багато спільних тем: обговорюємо новини, плани на майбутнє, навіть рецепти нових страв. Часто разом вирішуємо життєві питання, наприклад, як краще організувати побут чи впоратися зі стресом. Підтримуємо одна одну у складні моменти й цінуємо наші відносини, які зараз більше схожі на партнерство, ніж на традиційні стосунки "мати-дочка". Та водночас у мене є й інші подруги. І це нормально.

Выбор

Рассказ-рефлексия

Ошалевший от счастья Яр начал названивать мне на работу сразу как пришел домой из детсада. «Какая же игрушка из шести тебе нравится больше всего?» - спрашивала его я. Он отвечал туманно: «В магазине выберу». Наконец я приехала домой, взяла Яра, акционный альбом с наклейками и мы пошли за плюшевым супергероем. 

Тут надо пояснить, что весь прошедший месяц Яр обязал всю семью покупать продукты в определенном магазине. Потому что там за определенную сумму выдавалась наклейка. Эти наклейки собирались и клеились в определенный альбом. Собрав 50 штук можно было выбрать одну плюшевую игрушку. Игрушки – тот или иной овощ или фрукт с глазками, ручками, ножками и бумажкой, на которой это создание нарисовано в образе супер-героя. В общем, с точки зрения взрослого – абсолютная фигня. С точки зрения ребенка – самая нужная в мире игрушка. Мы не очень сопротивлялись стремлению Яра собрать 50 наклеек просто в силу того, что это сетевой магазин в шаговой доступности и возле дома, и возле работы. То есть, мне все равно в какой магазин идти, а ребенку каждый день радость: +1 наклейка в альбом.

В итоге в воскресенье вечером наступил момент, когда все 50 наклеек были собраны. В понедельник вечером Яр звонил мне каждые 30 минут и спрашивал: «Мам, ну что, ты уже подъезжаешь?» Пойти с братом он не мог. Во-первых, потому что брат заболел, а во-вторых, потому что это очень не просто – дать Яру выбрать и не сойти с ума. Даже я не всегда могу сохранять хладнокровие.

Придя в магазин Яр завис возле ящика с игрушками. Он их разглядывал. Трогал. Щупал. Перебирал. Разглядывал рисунки на ярлыках. Объяснял взрослым, заинтересовавшимся игрушками,  условия акции. Но выбор сделать не мог. Наконец он определился: горох! 

И вот тут я сплоховала. Надо было улыбнуться и сказать: «Он такой милый! Мне очень нравится твой выбор! Пойдем же поскорее на кассу!» 

Вместо этого я спросила: «Ты уверен?» 

Я пожалела о своей реакции сразу же. Яр засомневался. Мои попытки спасти ситуацию лишь усугубили его сомнения. Он впал в ступор. У него не было критерия, который бы помог ему определиться и отстоять свое мнение. Ведь мама подвергла его выбор сомнению! Если мама не уверена в том, что это хороший выбор – как он может быть в этом уверен? 

Мы еще долго обсуждали с ним, какую же игрушку выбрать. Я старалась не давить. Я уже была согласна на горох! Но он уже не был согласен на горох. Ему уже нужна была не просто игрушка, а аргументированный выбор. Наконец он выбрал Яблоко. Потому что оно было последнее в ящике. «Это значит, что у других деток уже есть Яблоко, а у меня – нет. Оно – последнее. Если я его сейчас не возьму – то у меня Яблока не будет. А у других – будет. А Горохов еще шесть. Мы еще успеем собрать новые наклейки», - заявил Яр. Мои вялые протесты, мол, зачем тебе игрушка, которая есть у всех,  поддержки не нашли. У него было Аргументированное Мнение. Он принял решение. 

Теперь счастливый Яр спит с супер-героем Яблоко, носит его в садик и собирает наклейки, чтобы заполучить еще и супер-героя Горох. А я раздумываю на тему, как родительские реакции влияют на выбор, который делают дети… 

Я не знаю, была ли я права в этой ситуации. С одной стороны, моя реакция побудила его принять аргументированное решение. С другой стороны – аргументированное решение еще не значит правильное. Ведь супер-герой Горох сделал бы его не менее счастливым. А правильная реакция мамы – уверенным в своем выборе…

И да, есть еще третья сторона вопроса. Отрефлексировав всю эту ситуацию, я словно увидела себя в проекции. Множество раз я принимала первое спонтанное решение. Которое затем меняла под давлением собственных аргументов. Абсурдность этого умственного упражнения была особенно очевидна во время экзаменов, когда я сначала хотела взять один билет, а затем обязательно (!) меняла решение и тянула другой. При том, что к экзаменам была готова и номер билета роли не играл. Долгое время я считала это своим личным «заскоком» пока не начала читать книги о работе мозга. Первое, эмоциональное и спонтанное решение – это результат работы правого полушария. Аргументированное и логическое решение принимает левое полушарие. Люди, у которых одно из полушарий ведущее - принимают решение одним из указанных способов и с трудом переключаются на другой. 

Амбидекстеры вроде нас с Яром – очень легко «прыгают» с одного полушария на другое. Отсюда и эта двойственность в принятии решения.  И неуверенность в правильности. Ведь фактически амбидекстер принимает ДВА решения. Одно – эмоциональное. Второе – логичное. Хорошо, когда они совпадают. Или когда можно как в ситуации с Яром – выполнить оба. Но ведь это происходит не всегда. И выбирая одно из двух я всегда помню, что мне пришлось отказаться от второго…

Кризис - не повод переходить на фастфуд

Давайте учиться на чужих ошибках. Вам может показаться, что в связи с экономическим кризисом нам не грозит ожирение. Но это не так. В связи с экономическим кризисом множество мам и бабушек, которые ранее могли позволить себе заниматься детьми, внуками и домашним хозяйством, теперь будут стараться найти работу. Это значит, что питание детей изменится не только под влиянием экономического кризиса, но и еще и вследствии недостаточного времени на приготовление домашней пищи. Посмотрите это видео и подумайте, как вы можете помочь своей семье, своим детям, чтобы их качество питания не ухудшилось.

Сегодня мы утверждаемся в своем влиянии на власти всех уровней. И советы Оливера помогут нам заложить правильные подходы к требованиям, которые мы должны выдвигать к детским садикам, школам, местным властям, министрествам образования и здравоохранения.

Джейми Оливер - английский повар, ресторатор, телеведущий, автор известных книг по кулинарии. Он открыл благотворительные рестораны «Fifteen» в Лондоне, Амстердаме, в Корнуолле и Мельбурне. В июне 2003 года был награждён Орденом Британской империи за вклад в общественное питание и пропаганду здорового питания. В ноябре 2013 года награждён почётной стипендией и принят в члены Королевского колледжа врачей общей практики - за борьбу с детским ожирением и пропаганду здорового питания. Подписал контракт с клубом Манчестер Сити на 5 лет. К своей работе в клубе приступит с начала сезона 2013—2014, отвечает за все приготовленные блюда на стадионе Этихад.

Невена Ловринчевич "Навчіть дитину спати". Відгук

Книга з магазину uspeshno.com.ua

Читаю  цікавенну книгу Невени Ловринчевич "Навчіть дитину спати" від харківського видавництва "Основа".  Я сподівалася, що зможу прочитати її за один вечір (лише 108 сторінок). Але, нажаль, занадто багато справ, які відволікають. Тож доводиться читати її уривками.

Чому книга цікавенна? Тому що вона наводить багато фактів щодо фізіології сну, як дітей, так і дорослих.  Тому що вона заснована на досвіді мами трьох дітей. І тому що авторка - психолог, який досліджує проблему поганого дитячого сну з усіх боків, аби зрозуміти найголовніше: що саме роблять по різному батьки дітей, які добре сплять вночі і батьки дітей, які погано слять вночі?

Чому книга зацікавила мене? Мій чотирьохрічний син і досі спить з нами і це повністю наша, батьківська провина.  Це не є проблемою. Нам справді дуже подобається відчувати його тепло і подих.  Він, як і багато інших наймолодших дітей став заручником наших найніжніших почуттів. Спочатку це було дуже мило. Потім, коли чоловік чергував на Майдані - це було моїм єдиним снодійним, що діяло.  Ще донедавна я виправдовувалася тим, до в квартирі зимно, а він розкривається, тож коли він спить поруч - мені легше контролювати, чи не змерз він. Сьогодні я розумію, що подальший розвиток в цьому напрямку може сформувати малому небажані звички.  Чотири роки - це вже той вік, коли дитина стає менш залежною від батьків. Мені час визнати, що він вже не немовля, трохи менше за нього хвилюватися і почати процес виселення з дивану у власне ліжечко.  Тому я й читаю цю книгу.

Стиль Невени дуже легкий, не зважаючи на наукові факти, які вона наводить час від часу для обґрунтування тих чи інших власних висновків. Деякі фрази - просто готові афоризми. Наприклад: "Ставши батьками, ви не втратили права на сон!" Вона не є прихильницею ані стилю "дайте дитині поплакати", ані завищених сподівань - я вважаю таких авторів шкідливими та недостатньо гуманістичними, тому уникаю за будь яких умов.

У книзі шість розділів. В першому Невена розповідає, чому гарний сон є важливим і для батьків і для малюків. У другому - наводить наукові дані, як саме люди сплять і чим дитячий сон відрізняється від дорослого. Третій розділ присвячений ритуалам перед сном - якими вони мають бути і де помиляються батьки. У четвертому - як змінити небажані звички, які вже сформувалися у дитини і її батьків. П'ятий -  про ритм сну. А в шостому - про різні речі, які заважають гарному сну, але не є наслідком поганих звичок: нічні страхи, хвороби та енурез.  Книга видається двома мовами: російською та українською і входить до серії "Хороші батьки".

Наостанок наведу вам найголовнішу перевагу цієї книги з моєї точки зору. Не зважаючи на те, що діти є сенсом мого життя, мені надто нудно читати книжки, які стосуються лише дітей. Неначе батьки, то роботи, які мають засвоїти знання-програми і почати за ними працювати. Мені подобаються книги (і автори), які дають знання, що можна застосовувати і для власної потреби, які вчать не виховувати, а жити: краще, цікавіше, повноцінніше. Ця книга саме така.

Игровые колоды карт для детей и родителей: какие выбрать?

Обзор игровых колод от издательств "Ранок" и "Основа"

Я люблю карточки. С тех самых пор как у меня родился первый ребенок и я прочитала о развивающей  методике Домана.  Но в  90-х о о них можно было только мечтать. Зато нынче карточек - на любой вкус. Естественно, я начала их скупать, как только младшему исполнилось два года. На мой взгляд это наилучший способ обучения ребенка до 6 лет. Поэтому карточки в нашей семье появляются регулярно.  Сначала я покупала обычные - с изображением и подписью (таких наборов у нас наверное штук десять и я продолжаю их докупать). В последнее время нас заинтересовали игровые колоды карт: они занимают мало места, их можно возить с собой  и у них пока что еще демократичная цена.  Кроме того, в преддверии зимы всегда полезно иметь набор различных игр, чтобы отвлекать малыша от мультиков и гаджетов.

Игровых колод у нас пока что только три: "Можно - нельзя",  "Овощи-фрукты" и "Игры в дороге".  Лиха беда начало :)

"Можно - нельзя" и  "Овощи-фрукты" - издательства "Ранок", серия "Навчаємося, граючись", авторская группа "Маг".  Эти два набора я купила прошлой осенью и они уже не издаются.  Сегодня в этой серии семь наборов : "Англійська абетка", Живе-неживе", "Логічні фігури", "Мами та дитинчата", "Професії", "Речі та їх групи", "Що спочатку, що потім". Выглядят эти игровые наборы как коробочка с набором игровых карточек размером 6,5х9,2 см. Обычно в коробочке 32 карты из картона с цветными картинками и инструкция как играть (от 7 до 12 способов использования каждого набора). 

Мне мои два набора очень нравятся. "Можно-нельзя" помогает объяснять младшему правила поведения. В игре на каждую ситуацию идет две карточки: как можно себя вести и как нельзя. Например: кушать с грязными руками нельзя, а вот мыть руки перед едой - можно и нужно. Драться с друзьями за игрушки нельзя, а делиться - можно и нужно. И так далее в том же ключе.  

Второй набор "Овощи, фрукты" мне нравится потому что каждая картинка сопровождается надписями на трех языках: украинском, русском и английском. Это очень выручает. Наша семья двуязычна и мы учим младшего и украинскому и русскому языкам, кроме того он проявляет  самостоятельный интерес к английскому и корейскому (не спрашивайте у меня почему, это загадка для всей семьи ). 

Я планирую прикупить еще некоторые наборы из этой серии "Живе-неживе", "Речі та їх групи", "Що спочатку, що потім",  "Логічні фігури".  Будет чем отвлечь детку от планшета. К тому же, насколько мне известно, во время тестирования при приеме в школу ребенок должен уметь оперировать этими понятиями. 

Колода "Ігри в дорозі" - от издательства "Основа", серия "Золота колекція ігор". Следует отметить что по качеству  этот  набор карточек значительно лучше  чем колоды издательства  "Ранок".  Но и стоит он примерно в два с половиной раза дороже. Впрочем, наборы этих двух издательств не являются конкурентами, поскольку предлагают совершенно разные подходы. 

В  серии "Золота колекція ігор" 21 колода:  "Тіньовий театр", "Скоромовки", "Ігри з повітряними кульками", "Ігри з водою", "Колискові", "Пальчикові ігри", "Ігри з сірниками", "Загадки", "Ігри - забавлянки", "Зимові ігри", "Ігри на пляжі", "Лічилки", "Ігри в дорозі" ("Игры в дороге" - рус), "Ігри в дощовий день" ("Игры в дождливый день" - рус), "Ігри у пісочниці" ("Игры в песочнице "- рус), "Ігри на прогулянці" ("Игры на прогулке" - рус). Часть колод имеют русскоязычный аналог, некоторые издаются только на украинском языке (уникальных колод 16). В каждой коробочке 50 карточек. Карточки цветные, двусторонние. Обложка у всех одинаковая, на обороте - картинка с текстом. Например, в  колоде "Загадки" это текст с загадкой и картинка-отгадка. В колоде  "Ігри з сірниками" - картинка, которую нужно выложить из спичек и коротенький рифмованный текст, описывающий изображение. На карточках  "Ігри в дорозі"  на обороте идет описание игры, в которую можно играть с ребенком в дороге. 

Как играть в "Игры в дороге"? Предложите ребенку вытащить из колоды карту, объясните правила игры и, если его эта игра заинтересовала - начинайте играть. Например, игра "Вантажівки": Запропонуйте малюкові полічити скільки вантажних автомобілів він побачить на дорозі. Нехай малюк пофантазує, що перевозять ці автомобілі". 

Я рекомендую прежде чем кидать в сумку или бардачок машины эту колоду - пересмотрите описанные игры и удалите те, которые не сможете предложить ребенку, чтобы он не огорчился. Например, "Хрестики-нулики" - прекрасная игра для поезда, но вряд ли вы сможете в нее играть в маршрутке или автомобиле. Кроме того, некоторые игры подразумевают, что у вас с собой будет бумага и фломастеры, песочные часы или рубашка с пуговицами.  

Чем хороша эта колода?  Игры, которые в ней предложены, действительно помогают ребенку легче пережить длинную дорогу. Они реально работают и помогают развивать у малыша наблюдательность и концентрацию внимания.  Особенно полезны они для тех, кто редко ездит. Потому что в этом случае длительная поездка - это стресс и для родителей и для детей. Лягушки-путешественники давно придумали свои способы проводить время с интересом и пользой, каждая поездка - привычное событие, в котором и ребенок и родители знают чего ждать, как себя вести, что предлагать в случае капризов. Для всех остальных колода "Игры в дороге" будет хорошим подспорьем. Она занимает мало места и предлагает большой выбор игр, способных помочь родителям  даже самых требовательных малышей.  Со временем игры запоминаются, появляются любимые и уже не надо возить с собой колоду - садясь в маршрутку малыш сам будет предлагать игру, а вам останется лишь поддержать его. 

Для себя в этой серии я выделила такие колоды:  "Тіньовий театр", "Скоромовки", "Ігри з повітряними кульками",  "Колискові", "Пальчикові ігри", "Ігри з сірниками", "Загадки",  "Зимові ігри",  "Лічилки". Театр теней очень заинтересовал моего сына после одноименной серии "Фиксиков". Остальные мне кажутся просто интересными и перспективными для игр в ближайшие пару лет, а компактность колод позволит всегда иметь при себе "что-то новенькое".

Верица Секулич "Будьте хорошими родителями для своего ребенка и для себя". Отзыв

Книга из магазина uspeshno.com.ua

Открыла для себя  харьковское издательство "Основа" и его серию  книг "Хорошие родители".  Надо сказать что большинство книг по воспитанию, которые можно купить в Украине - печатаются за рубежом. Преимущественно в России.  В этом контексте данная серия становится особенно интересной.

У меня лежит целая стопка книг из этого издательства, но сегодня я зачиталась книгой Верицы Секулич "Будьте хорошими родителями для своего ребенка и себя". Точнее, книгой ее можно назвать с натяжкой. Это скорее рабочая тетрадь с контрольными вопросами и темами для размышлений.

Вообще-то я не очень люблю такие книги. Их невозможно читать. Буквально каждое предложение вызывает целый вихрь мыслей. А уж вопросы и вовсе уносят в рефлексию, самокопание и переосмысление. В ней практически нет готовых ответов.  Но очень правильно расставлены темы и контрольные вопросы.

Верица Секулич, сербский психолог, сторонник концепции целостного, или холистического, образования. Суть этой концепции такова: сущность образования заключается в целостном развитии человеческой личности, а обучение - это процесс развития и созревания на пути к целостности. Эта концепция возникла в XXI веке и активно сейчас разрабатывается психологами и педагогами.

Соответственно вся книга посвящена тому, чтобы помочь родителям осознать тот факт, что  семья - единый организм, в котором ребенок развивается непрерывно, а не тогда, когда родители думают, что заняты его воспитанием или образованием.

Как я уже говорила - книгу невозможно читать.  Над ней можно размышлять. Медитировать и работать. С ручкой, тетрадкой и парой маркеров.

Сложно сказать, на какой возраст детей она рассчитана. Думаю, от двух лет и примерно до 12. Кроме того, мне как человеку выросшему в постсоветском обществе  некоторые игры, которые предлагает для всей семьи Верица Секулич, показались  "наивными".  Но это скорее говорит о моей закрытости, нежели о том, что в эти игры не стоит играть.

Конечно, это книга не на один вечер, хотя в ней всего лишь 95 страниц, включая вступление и оглавление. Думаю, я еще не раз раскрою ее, чтобы подумать над правильными вопросами и увидеть в повседневности - пульс единственной и неповторимой жизни.

P.S.: Книга "Будьте хорошими родителями для своего ребенка и себя" издана на двух языках: русском и украинском

Хочу трошки розповісти про свій рдуг в дитинстві, аби батькам було легше зрозуміти своїх дітей

#ІмпульсивніНотаткиДорослоїРдужки

Хочу трошки розповісти про свій рдуг в дитинстві, аби батькам було легше зрозуміти своїх дітей. Нікого ні до чого не закликаю, просто мій досвід і мої копінг стратегії.

Агресія. До 4 класу мої щоденники були червоні від записів щодо поведінки. Я постійно билася з хлопцями. Як не дивно, дівчат не чіпала. Але слава про мої "подвиги" потім зіграла мені на руку. Бо з початком підліткового віку в нашому класі билися усі проти усіх на визначеному місці. Мені жодного разу не кинули "зустрінемося за гаражами". Згодом я пішла займатися рукопашним боєм і досі згадую той досвід з вдячністю. Моя побутова агресія знизилася в кілька разів. Я буквально ловила себе на думках: я така спокійна!

Нотації від мами. Я пам'ятаю що вони були і пам'ятаю своє роздратування щодо цього. Жодного слова з тих нотацій не пам'ятаю. Завжди тоді думала: краще б ти мене побила, ніж ці нотації слухати. Я не розуміла, як на них реагувати, що від мене хочуть, що треба казати. Вони були як білий шум. Мозок просто вимикався, я стояла, слухала той шум і нудилася. Не знаю, чому так. Згодом я навчилася сприймати інформацію на слух, працювала журналістом, зара багато слухаю аудіокниг. Але й досі можу легко втратити зв'язок з аудіопотоком і він перетворюється на білий шум... Будь-яка думка може перетягнути увагу на себе і все, гаплик, я не чую. Тобто слухати і чути для мене - це прям окрема навичка а не "як дихати".

Навчання. В школі мама багато зі мною займалася, аби я була, принаймні, хорошисткою. Я була розумна і лінива (знайомо, так😉😂?). Згодом я почала робити домашку прямо в школі. Я швидко читала, тому схема в мене була така: швидко відповісти на питання вчителя на початку уроку і отримати відповідь. Прочитати тему і або почати готуватися до наступного уроку, або почати робити домашку з попереднього предмету. Мені було не цікаво бути відмінницею, бо там треба було набагато більше робити, а різниця - в один бал. Згодом я отримала три вищі освіти. Кожна - за власним бажанням, одна безкоштовна і 2 за власні кошти. І лише на 3 вищій освіті я хотіла мати високі оцінки, бо розуміла, навіщо вони мені. Майже всі предмети здала на "А". Зараз вже (нині мені 48) навчання не дає того дофаміну як раніше, вчитися важче (ковід дуже вплинув на короткочасну пам'ять). Але все одно весь час щось вивчаю. Це вже як звичка. Думаю, в мене гіперфокус на цьому.

Розклад дня. Батьки цього не змогли мене навчити. Я навіть не пам'ятаю, чи намагалися. Але згодом я зрозуміла, що коли маю усталений розклад - менше нервую і більше встигаю, а втомлююся менше. Водночас, коли довго не трапляється якоїсь жопи, я починаю нудьгувати і можу й сама щось дурне утнути, аби зробити життя непередбачуваним...

Засипання. Це й досі треш. В дитинстві навчилася сама собі розповідати історії, бо інакше не здатна заснути. Бували періоди, коли я прям дуже гарно спала. Але зара вже п'ю мелатонін, легке снодійне і часом включаю білий шум, інакше зі сном повний капець.

І наостанок. В транспорті до мене часто чіпляються інші рдужки. Ніякий маскінг мені не допомагає 🤣🤷🤦. І тоді я починаю їх розпитувати, якими вони були в дитинстві і як живуть тепер. Тож не сумуйте, діти виростуть і знайдуть своє місце в житті, навіть якщо вам, як батькам, зара це не очевидно. Ми, дорослі з рдуг є тому свідками.

Элизабет Пэнтли "Дисциплина без наказаний и крика" Отзыв

Купить книгу можно в
интернет-магазине uspeshno.com.ua 

Хорошая книга заражает. Автора хочется наследовать.  Именно поэтому  так важно выбрать правильную книгу о воспитании детей.  

У большинства из нас очень скудный родительский опыт.  Не все мы имеем позитивный опыт  воспитания младших братьев и сестер.  Не у  многих в детстве были близкие, достойные подражания в отношении воспитания детей.  Как следствие - у нас очень скудный набор действенных инструментов с помощью которых мы приступаем к такой важной роли как родитель.  И если в первый год жизни малыша нас больше заботят вопросы его здоровья, то уже к двум каждый из нас оказывается в ситуации, когда ребенок явно капризничает "не по делу" и нам хочется преподать ему урок. Но так, чтобы в результате не только ребенок его усвоил, но и у нас сохранилось чувство собственного достоинства и не появилось чувство вины или беспомощности.

Вот на этом этапе мы начинаем искать ответы и читать книги о воспитании. Какие-то методики находят в нас отклик, какие-то  - нет. Не всегда - в связи со скудным родительским опытом - мы в состоянии оценить методы "в перспективе"  и бывает, что наш арсенал пополняется средствами, которые дают лишь кратковременный результат. Или того  хуже -деформирует отношения между родителями и детьми.

Книга Элизабет Пэнтли "Дисциплина без наказаний и крика" мне очень понравилась. В первую очередь своим тоном: ровным и спокойным, без излишней строгости или сюсюканья.  Читая ее, понимаешь, что она написана родителем для родителей (у Элизабет четверо детей). Человеком, который считает, что воспитание необходимо не для того, чтобы превратить малышей в послушных роботов, а затем, чтобы родители могли заботиться о детях - оберегать их от опасностей, учить жизни в социуме и дарить детям свою любовь и внимание, наслаждаясь процессом и общением. 

Самое главное,  что получит каждый прочитавший эту книгу - много, очень много всевозможных способов скорректировать нежелательное поведение ребенка. Некоторые из этих способов вам подойдут. Другие - нет, третьи пригодятся когда у вас появится следующий ребенок. Или внук. Кроме того, вы поймете как скорректировать свое собственное поведение , чтобы улучшить взаимоотношения с детьми.  И не только с детьми.

Эта книга для родителей мальчиков и девочек от 2 до 8 лет. Или их бабушек и дедушек. Вы можете читать ее с первой до последней страницы, или же сразу перейти к разделу, в котором будут советы как решить проблему,  которая беспокоит вас прямо сейчас.  В любом случае - держите ее под рукой и вскоре вы поймете, что быть родителем - не так уж и… нервно :)