Чому дружба з дітьми може бути помилкою?
У дитинстві я часто заздрила подругам, які казали: "Ми з мамою – найкращі подруги!". Але моя мама була іншою. Тому я вирішила діяти інакше зі своїми дітьми. І я намагалася бути другом для свого старшого сина. Наприклад, я намагалася розділяти з ним його інтереси, бути "своєю", в тренді, обговорювати теми, які його цікавлять і, що найгірше, бути йому рівною. Наші стосунки базувалися на панібратстві. Проте, коли йому виповнилося 15 років, я зрозуміла свою помилку. Саме тоді я почала використовувати фразу: "Я тобі мати, а не подруга". І з часом наші стосунки нормалізувалися.
Як я змінила свій підхід
Звичайно, сама лише фраза не вирішила всіх проблем. Я переглянула свою поведінку, змінила підхід до спілкування, припинила ганятися за підлітковими трендами, згадала про власні потреби та інтереси. З молодшим сином я вже не повторила цієї помилки. Ми спілкуємося, проводимо час разом, ділимося переживаннями, але тепер він чітко знає: я — доросла, а моя думка — це досвід і відповідальність. Відсутність панібратства створила основу для здорової ієрархії, в якій є місце для думок і побажань дітей, але остаточні рішення приймають батьки. Як дорослі.
Рівень розвитку батьків відрізняється від рівня їх дітей. І батьки не повинні "спускатися" до рівня дітей, аби здобути їхню повагу чи довіру. Відновлення ієрархії у стосунках дозволило моєму старшому сину знову звертатися до мене за порадою. Він побачив, що мама — це той, хто завжди вислухає, надасть підтримку та допоможе знайти рішення. Це повернуло довіру до моїх слів і рішень, а також зміцнило нашу емоційну близькість. Адже він знає: мама — це хтось, на кого можна покластися. І жоден друг (в дитинстві, не в дорослому віці) не може зайняти цього місця.
Чому ієрархія потрібна дітям
Діти потребують ієрархії так само, як і меж. Вона створює безпечне середовище. Якщо мама і тато є дорослими, відповідальними авторитетами, то дитина почувається захищеною. Крім того, батьки — це приклад, маячок для розвитку. Діти прагнуть рівнятися на них чи, навіть, перевершити, аби довести свою значущість. Рання дружба з дітьми позбавляє їх цієї опори (немає на кого рівнятися, бо батьки і так рівні).
У родині дружні відносини — це більше, ніж дружба. Вони базуються на довірі, любові, взаємоповазі й підтримці. Це проявляється у щоденних дрібницях: як батьки слухають дітей, як відповідають на їхні запитання, як підтримують у складні моменти чи радіють за успіхи. Це спільні вечері, розмови перед сном, увага до потреб одне одного. Родина — це місце, де кожен може бути собою, але водночас відчувати, що його люблять і підтримують. Але важливо розрізняти ці поняття. Дружба — це партнерство, яке передбачає певну рівність та дистанцію. Родинні ж стосунки є глибшими і багатограннішими.
Довіра й відокремлення: етапи дорослішання
До 12-13 років у нормальній сім'ї довіра до батьків — це основа. Але потім настає етап відокремлення, "відпочкування". Формула "я — не вони" є важливою частиною дорослішання дитини. Батькам буває важко це прийняти. Я теж іноді ловлю себе на спробах "бути ближчою", але розумію: важливо дати дітям простір, де вони здобудуть власний досвід, знайдуть однодумців, вибудують щось своє.
Через етап заперечення та відокремлення підлітки повертаються до родини з новим досвідом. Наприклад, вони можуть поділитися знаннями, здобутими у школі чи університеті, власними досягненнями у спорті чи творчості, або навіть переживаннями і труднощами, які допомогли їм краще зрозуміти себе. Цей новий досвід не лише зближує, але й збагачує відносини між батьками і дітьми. Цей досвід стає фундаментом для їхнього подальшого життя. Він допомагає створити власну сім'ю, знайти баланс між родиною й дружбою та збудувати гармонійні відносини.
Коли дружба стає можливою
Після 20+ років, коли в дітей зникає конкуренція з батьками, коли вони самі здобули досвід і впевненість у собі, виникає платформа для справжньої дружби. Це не означає, що мама стає єдиною найкращою подругою, або тато - найкращим єдиним другом. Але така дружба, базована на повазі та розумінні, може тривати роками й розвивати відносини між поколіннями. Збагачувати усіх: і батьків і дітей.
Зараз моя мама є для мене подругою. Ми маємо багато спільних тем: обговорюємо новини, плани на майбутнє, навіть рецепти нових страв. Часто разом вирішуємо життєві питання, наприклад, як краще організувати побут чи впоратися зі стресом. Підтримуємо одна одну у складні моменти й цінуємо наші відносини, які зараз більше схожі на партнерство, ніж на традиційні стосунки "мати-дочка". Та водночас у мене є й інші подруги. І це нормально.
