#ІмпульсивніНотаткиДорослоїРдужки
Хочу трошки розповісти про свій рдуг в дитинстві, аби батькам було легше зрозуміти своїх дітей. Нікого ні до чого не закликаю, просто мій досвід і мої копінг стратегії.
Агресія. До 4 класу мої щоденники були червоні від записів щодо поведінки. Я постійно билася з хлопцями. Як не дивно, дівчат не чіпала. Але слава про мої "подвиги" потім зіграла мені на руку. Бо з початком підліткового віку в нашому класі билися усі проти усіх на визначеному місці. Мені жодного разу не кинули "зустрінемося за гаражами". Згодом я пішла займатися рукопашним боєм і досі згадую той досвід з вдячністю. Моя побутова агресія знизилася в кілька разів. Я буквально ловила себе на думках: я така спокійна!
Нотації від мами. Я пам'ятаю що вони були і пам'ятаю своє роздратування щодо цього. Жодного слова з тих нотацій не пам'ятаю. Завжди тоді думала: краще б ти мене побила, ніж ці нотації слухати. Я не розуміла, як на них реагувати, що від мене хочуть, що треба казати. Вони були як білий шум. Мозок просто вимикався, я стояла, слухала той шум і нудилася. Не знаю, чому так. Згодом я навчилася сприймати інформацію на слух, працювала журналістом, зара багато слухаю аудіокниг. Але й досі можу легко втратити зв'язок з аудіопотоком і він перетворюється на білий шум... Будь-яка думка може перетягнути увагу на себе і все, гаплик, я не чую. Тобто слухати і чути для мене - це прям окрема навичка а не "як дихати".
Навчання. В школі мама багато зі мною займалася, аби я була, принаймні, хорошисткою. Я була розумна і лінива (знайомо, так😉😂?). Згодом я почала робити домашку прямо в школі. Я швидко читала, тому схема в мене була така: швидко відповісти на питання вчителя на початку уроку і отримати відповідь. Прочитати тему і або почати готуватися до наступного уроку, або почати робити домашку з попереднього предмету. Мені було не цікаво бути відмінницею, бо там треба було набагато більше робити, а різниця - в один бал. Згодом я отримала три вищі освіти. Кожна - за власним бажанням, одна безкоштовна і 2 за власні кошти. І лише на 3 вищій освіті я хотіла мати високі оцінки, бо розуміла, навіщо вони мені. Майже всі предмети здала на "А". Зараз вже (нині мені 48) навчання не дає того дофаміну як раніше, вчитися важче (ковід дуже вплинув на короткочасну пам'ять). Але все одно весь час щось вивчаю. Це вже як звичка. Думаю, в мене гіперфокус на цьому.
Розклад дня. Батьки цього не змогли мене навчити. Я навіть не пам'ятаю, чи намагалися. Але згодом я зрозуміла, що коли маю усталений розклад - менше нервую і більше встигаю, а втомлююся менше. Водночас, коли довго не трапляється якоїсь жопи, я починаю нудьгувати і можу й сама щось дурне утнути, аби зробити життя непередбачуваним...
Засипання. Це й досі треш. В дитинстві навчилася сама собі розповідати історії, бо інакше не здатна заснути. Бували періоди, коли я прям дуже гарно спала. Але зара вже п'ю мелатонін, легке снодійне і часом включаю білий шум, інакше зі сном повний капець.
І наостанок. В транспорті до мене часто чіпляються інші рдужки. Ніякий маскінг мені не допомагає 🤣🤷🤦. І тоді я починаю їх розпитувати, якими вони були в дитинстві і як живуть тепер. Тож не сумуйте, діти виростуть і знайдуть своє місце в житті, навіть якщо вам, як батькам, зара це не очевидно. Ми, дорослі з рдуг є тому свідками.
