#МенеЗабулиСпитати
Прочитала сьогодні текст на тему: "не можливо дійти до мети, якщо повсякденна діяльність ніяк не веде до мети". Теза правильна, але сам текст - сумне скиглення, без бачення, як вирішити проблему.
Як менеджерка, яка свій перший проєкт "от і до" зробила ще в минулому столітті (динозаврів не бачила, не питайте), я точно знаю, що це просто навичка мислення: ставити мету і правильно визначати шлях до неї.
Головне, що тут треба зрозуміти: "майбутнє творить себе через сьогодення". І "великого ведмедя їдять по шматку".
Тобто шлях до мети прокладається не звідси - туди. А звідти - сюди.
Ставите мету.
Ставите себе туди, де мета вже досягнута, обертаєтеся в своє сьогодення і задаєте собі питання: як я звідти прийшов сюди? До речі, на цьому етапі ви можете чесно собі зізнатися: "та ну нафіг такі жертви/витрати/подвиги" і відмовитися від мети.
Якщо ж бажання залишилося - записуєте свій потік свідомості. Він буде сумбурний, скачкоподібний, з прогалинами і петляннями. Потім це все виправиться і відредагується.
Коли все записано - починаєте малювати таймлінію подій і дедлайнів. Наступний етап: кожну частину роботи ділите на кроки, які робляться за 1 раз.
І записуєте їх у свій щоденник.
Це просто мисленева вправа. Це як задачки в школі вирішувати. Цьому можна навчитися через повторення. І згодом ці дії робляться для малих проєктів дуже швидко. Великі потребують більше часу але завдяки тому, що всі кроки розписані - навіть в найгірші дні ви можете продовжувати рухатися до мети.
