1. Негучно, але на диво доладно співали хлопці, що пройшли Пробу, а новоприбулі підспівували впівголоса, ніби потай. Ударили долоні, застукали палиці по стовбурах, відбиваючи ритм. «Це наше право, — співалося в пісні. — Ми саме тут — бо маємо право. Росте трава, тече вода, човник виходить на орбіту — справедливо. Світиться день і темніє ніч, я зводжу своє житло — справедливо. Ми саме тут — бо маємо право».
2. — Людина — сама собі пан.
Айра, чисто вимитий, із краплями річкової води на грудях і плечах, стояв перед претендентами. Усі — й Крокодил — стояли перед ним, одягнені в короткі вільні штани.
— Людина не дозволяє ошукувати себе. Людина бачить те, що є, а не те, чого кортить.
Айра не закладав руки за спину, не схрещував на грудях, не тер долоні, нічого не крутив у пальцях і не допомагав собі жестами: його руки були опущені, але язик не повертався сказати про них — «висіли». Айра казав — «людина», і Крокодил розумів, що вжито слово з багатьма значеннями: «повноправний громадянин», «пан», «хазяїн». Він розумів, що його мовою це звучало б інакше, і мучився, наче принцеса, котрій під матрац підкладено каменюку.
— Ми живемо на війні, ми — тонка мембрана, арена боротьби між матерією та духом, що вічно змагаються за першість. Людина — боєць обох армій. Людина — прикордонний знак.
Хлопчаки слухали, хто спрагло, хто з певним острахом. «Що вони розуміють, — думав Крокодил. — Я не розумію нічого, або майже нічого. Чи це ритуальні замовляння, що не повинні мати особливого смислу? Людина як арена боротьби між матерією та духом… Здуріти можна».
— Проба — це Великий Смисл. Негативний результат — теж результат; я кажу це тому, що не всі з вас одержать посвідчення.
Той, хто не одержить, мусить пам’ятати: це не кінець життя. Це теж відповідь, хай небажана. Та це відповідь.
3. — …Творець Раа зробив усіх людей вільними та щасливими. Та задумом Його були не свобода та щастя. Це — даність, а задум… подолання нездоланного! Він створив людей… рухливими зсередини, розумієте? Камінь застиг — це камінь… Ріка тече — вона ближча до задуму Творця, але все-таки це всього-на-всього вода… А людина — це не тінь на стіні! Це… промінь, що має джерело, але не має кінцевої мети. Тільки мотивація. Тільки воля. Світ Раа загине, зупинившись… і він близький до цього. Шукайте вихід! Невирішені проблеми, або… ну, я не знаю… Усе, мені більше нема чого сказати, я сказав усе.
П.М.: Ця книга дивовижно близько передає тему, яка звучить вже не перший рік в світі, але й досі сприймається на кшалт фантастики: людство подорослішало. Дитинство скінчилося. Юність скінчилася. Настав час зрілості. Час, коли людина - сама собі пан. І лише від її вибору залежить, чи втримає вона рівновагу між формою та ідеєю.
